У К Р Ы Т И Е

Проект арт-группы "Стронций-90"

О Б Р А Щ Е Н И Е
СОЦИАЛЬНО-ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ ГРУППЫ
НЕЗАВИСИМЫХ ХУДОЖНИКОВ "СТРОНЦИЙ-90"

В канун 20-й годовщины Чернобыльской катастрофы участники Социально-экологичекой группы независимых художников "Стронций-90" призывают Президента Украины, премьер-министра, главу парламента, руководителей парламентских фракций, лидеров всех политических партий Украины и всех, для кого важна историческая справедливость, приложить все возможные усилия для общественной и политической реабилитации операторов Чернобыльской АЭС, за которыми несправедливо закрепилась репутация виновников ядерной катастрофы. Ночью 26 апреля 1986 года пламя пожара на четвертом блоке Чернобыльской АЭС ярко высветило имена героев-пожарных, которые после взрыва реактора преградили путь огню, не дав ему перекинуться на соседние ядерные блоки. Шестеро пожарных погибли. Их имена и подвиг навечно вписаны в историю человечества как пример мужества и самопожертвования ради жизни на Земле.

Подвиг операторов атомной станции, которые самоотверженно боролись со смертельной стихией в темных боксах разрушенного блока, оказался менее заметным. Вооруженные профессионализмом и чувством гражданского долга, они мужественно и решительно выступили против смертельной угрозы, исходившей от неуправляемого реактора и от другого опасного оборудования. Двадцать из них погибли. Но они не дрогнули, не оставили свои рабочие места, не убежали! Более того, до конца дня на разрушенный блок прибывали новые операторы, заменяя обессилевших товарищей.

Их обливало радиоактивной водой, обдавало струями раскаленного пара, било электрическим током от разорванных проводов, им не давала дышать радиоактивная пыль. Их обжигало пламенем пожаров внутри блока, а над ними с разрушенной крыши свисали и падали бетонные плиты. Невидимая и беспощадная радиация пронизывала и жгла их. Но они знали, что во что бы то ни стало должны сделать то, что кроме них никто не сделает.

Это они, работники атомной станции, ценой своей жизни выполнили действия, благодаря которым огромное количество взрывоопасного водорода было удалено из оборудования разрушенного блока, а в специальные подземные емкости было слито более 200 тонн огнеопасного масла. Страшно представить последствия загорания масла и взрыва водорода в том ядерном Везувии, в который тогда превратился четвертый блок!

Операторы пытались сделать все, что еще было возможно, для уменьшения губительных последствий ядерной аварии. Они подавали воду в аварийный реактор, проводили необходимую разведку помещений и состояния оборудования, отключали ненужное оборудование, подавали воду в противопожарные системы, выполняли дозиметрическое обследование помещений и территории станции, обеспечивали безопасную остановку и расхолаживание других реакторов…

Некоторые из них получили правительственные награды. В том числе, посмертно. Но в обществе было сформировано необоснованное мнение об операторах как виновниках аварии. Это мнение укрепилось, оно сохраняется и, более того, до сих пор целенаправленно поддерживается, несмотря на очевидные теперь изъяны в конструкции реактора, которые фактически явились запалом для взрыва. Взрыв реактора произошел после нажатия кнопки "Аварийная защита 5-го рода" (АЗ-5), специально спроектированной… для полной остановки реактора - немедленной, безусловной остановки, в любой ситуации, независимо от предшествовавших действий операторов, состояния самого реактора и другого оборудования и вне зависимости от внешних факторов: пожара, землетрясения, урагана, наводнения и т.п. Да, кнопку нажал оператор, и никто другой не имел права это сделать. Но разве логично и справедливо обвинять его в том, что события, последовавшие за нажатием кнопки, оказались противоположными тем, что были заложены в проекте реактора?! Конечно, нет! Такие обвинения кощунственны, бессовестны и аморальны.

Очевидно, что основной причиной несправедливого обвинения операторов стало то, что в качестве экспертов при расследовании причин аварии привлекались, прежде всего, представители научных и проектных организаций, причастных к проектированию чернобыльского реактора. По сути, сложилась ситуация, когда право истины в последней инстанции было безраздельно присвоено "жрецами" от советской ядерной науки, которые не были заинтересованы в признании собственных ошибок и переложили вину на операторов, сделав их "стрелочниками".

Первый доклад о причинах аварии, представленный Советским Союзом в МАГАТЭ осенью 1986 года, основывался не на стремлении экспертов-физиков докопаться до истины, а на законах "политической физики", по которым политические императивы выше физических истин. В результате, операторы были обвинены в шести нарушениях, которые, якобы, и привели к катастрофе. К сожалению, откровенно искаженные сведения о причинах аварии в период острого дефицита информации и высокого эмоционального напряжения в обществе были восприняты и укоренились в сознании миллионов людей как непреложная истина.

Сейчас критические, если не сказать - преступные, просчеты в проекте чернобыльского реактора хорошо известны, и ни один серьезный ученый не станет их отрицать. Неоднократные перерасследования причин аварии подтвердили эти проектные изъяны, и уже не раз исследователи заявляли о невиновности операторов. Выводы первого такого расследования стали сенсацией за рубежом и теперь хорошо известны на Западе.

Первое официальное перерасследование было проведено в 1990-91 годах государственной комиссией по инициативе тогдашнего Госатомнадзора СССР. Заключение этого расследования таково: действия операторов, которые комиссия 1986 года сочла нарушениями, никак не повлияли на возникновение аварии и ее катастрофическое развитие; кроме того, часть "нарушений" была попросту инкриминирована персоналу - на самом деле действия операторов соответствовали тогдашним инструкциям; вместе с тем, сделать заключение о правомерности или ошибочности некоторых действий операторов оказалось невозможным из-за противоречий в тогдашних инструкциях для операторов. Однако разрозненные сообщения и заявления 1991 года и последующих лет не смогли противостоять той лавине лжи и клеветы, которая была выпущена против операторов в первое время после аварии.

Группа украинских художников "Стронций-90" считает необходимым восстановить, наконец, справедливость. Речь не идет об отмене или пересмотре какого-либо решения. Не существует ни одного официального документа, в котором бы вина за аварию прямо и безоговорочно возлагалась на конкретных операторов атомной станции. Тем более печально, что в обществе господствует мнение об операторах как о виновниках взрыва на ЧАЭС. Сегодня слово в защиту операторов только тогда может быть услышано и воспринято в обществе, если оно будет не менее весомым, чем заявления властей в первое время после аварии.

Пора положить конец ситуации, когда заключения о причинах аварии делают эксперты, далекие от ядерной науки и инженерии, специализирующиеся в смежных областях или, того хуже, на "популярной дозиметрии". К сожалению, комиссии, сформированные только из украинских и российских ученых и специалистов не всегда свободны от предвзятости из-за преемственности узковедомственных традиций и корпоративных интересов в научных кругах.

Говоря о причинах аварии, нельзя не сказать о преемственности или наследовании иного рода. В аварийной защите реактора, которая должна быть индифферентной к нравственности и профессиональному уровню оператора, к сожалению, оказались заложены не лучшие моральные качества ее создателей. Иными словами, "железо", организованное человеком в сложную инженерную систему, унаследовало духовность его творцов. Такое наследование - неизбежное явление в любой рукотворной машине или системе, основанной на высоких технологиях. Поэтому чрезвычайно важно, чтобы уровень гражданственности, ответственности перед собой и другими людьми, уровень духовности в обществе соответствовал уровню высоких технологий, которыми это общество стремится овладеть. Именно устранение дисбаланса между нравственным и технологическим развитием общества - основной залог безаварийного использования высоких технологий.

Восстановление справедливости по отношению к операторам Чернобыльской АЭС - это не только признание их подвига и дань памяти погибших. Это еще и шаг к пониманию и признанию истинных причин технологических аварий вообще. Такое понимание должно способствовать нравственному росту общества в целом и, в частности, повышению культуры безопасного обращения с потенциально опасными технологиями (не только ядерными) на всех этапах и во всех сферах деятельности человека: при проектировании новых установок, их изготовлении, транспортировке, строительстве и монтаже, эксплуатации и ремонте, снятии с эксплуатации, при принятии решений - как инженерных, так и политических.

Исходя из этого, усилия по восстановлению справедливости в отношении чернобыльских операторов и их реабилитации приобретают чрезвычайную важность, пренебрежение которой может свидетельствовать о том, что общество остается все еще не готовым к безопасному использованию новейших технологий.

С уважением,
участники арт-группы "Стронций-90":

З В Е Р Н Е Н Н Я
СОЦІАЛЬНО-ЕКОЛОГІЧНОЇ ГРУПИ
НЕЗАЛЕЖНИХ ХУДОЖНИКІВ "СТРОНЦІЙ-90"

У переддень 20-ї річниці Чорнобильської катастрофи учасники Соціально-екологічної групи незалежних художників "Стронцій-90" закликають Президента України, прем'єр-міністра, голову парламенту, керівників парламентських фракцій, лідерів усіх політичних партій України й усіх, кому важлива історична справедливість, докласти всіх можливих зусиль для громадської і політичної реабілітації операторів Чорнобильської АЕС, за якими несправедливо закріпилася репутація винуватців ядерної катастрофи.

Вночі 26 квітня 1986 року полум'я пожежі на четвертому блоці Чорнобильської АЕС яскраво висвітило імена героїв-пожежників, які після вибуху реактора перекрили шлях вогню і не дали йому перекинутися на сусідні ядерні блоки. Шестеро вогнеборців загинули. Їхні імена і подвиг навічно вписано в історію людства як приклад мужності і самопожертви заради життя на Землі.

Подвиг операторів атомної станції, які самовіддано боролися із смертельною стихією в темних боксах зруйнованого блоку, виявився не таким помітним. Озброєні професіоналізмом і усвідомленням свого громадянського обов'язку, вони мужньо і рішуче виступили проти смертельної загрози, що виходила з некерованого реактора та іншого небезпечного устаткування. Двадцять з них загинули. Але вони не завагалися, не кинули свої робочі місця, не побігли геть! Більш того, до кінця дня на зруйнований блок прибували нові оператори, змінюючи знесилених товаришів.

Їх обливало радіоактивною водою, обдавало струменями розпеченої пари, било електричним струмом від розірваних дротів, їм не давав дихати радіоактивний пил. Їх обпалювало полум'ям пожеж всередині блока, а над ними із зруйнованого даху звисали і падали бетонні плити. Невидима і нещадна радіація пронизувала і палила їх, ззовні і зсередини. Але вони знали, що будь-що мають зробити те, що крім них ніхто не зробить.

Це вони, працівники атомної станції, ціною свого життя виконали дії, завдяки яким величезну кількість вибухонебезпечного водню було видалено з устаткування зруйнованого блоку, а в спеціальні підземні ємності було злито більше 200 тонн вогненебезпечного мастила. Страшно уявити наслідки загоряння мастила і вибуху водню в тому ядерному Везувії, на який у той час перетворився четвертий блок! Оператори намагалися зробити все, що ще було можливо, для зменшення згубних наслідків ядерної аварії. Вони подавали воду в аварійний реактор, здійснювали вкрай потрібну розвідку приміщень і стану устаткування, відключали непотрібне устаткування, забезпечували водою протипожежні системи, виконували дозиметричне обстеження приміщень і території станції, дбали про безпечну зупинку і розхолоджування інших реакторів...

Дехто з них одержав урядові нагороди, зокрема, посмертно. Але в суспільстві було сформовано необґрунтовану думку про операторів як винуватців аварії. Ця упереджена думка закріпилася, вона досі зберігається і, більш того, дотепер цілеспрямовано підтримується, незважаючи на очевидні тепер вади в конструкції реактора, які фактично стали запалом для вибуху.

Вибух реактора стався після натискання кнопки "Аварійний захист 5-го роду" (АЗ-5), що спеціально спроектована... для повної зупинки реактора: негайної, безумовної зупинки, за будь-якої ситуації, незалежно від попередніх дій операторів, стану реактора й іншого устаткування, незалежно від зовнішніх факторів: пожежі, землетрусу, урагану, затоплення тощо. Так, кнопку натиснув оператор, і ніхто інший не мав права це зробити. Але чи логічно і справедливо звинувачувати його в тому, що події, які відбулися після натискання кнопки, виявилися зовсім не тими, що були закладені в проекті реактора, і навіть протилежними?! Звичайно, ні! Такі звинувачення блюзнірські, безсовісні й аморальні.

Очевидно, що головною причиною несправедливого звинувачення операторів стало те, що в якості експертів під час розслідування причин аварії залучали, передусім, представників наукових і проектних організацій, причетних до створення чорнобильського реактора. По суті, склалася ситуація, коли право істини в останній інстанції безроздільно привласнили "жерці" від радянської ядерної науки, які аж ніяк не були зацікавлені у визнанні власних помилок і тому переклали провину на операторів, зробивши їх "стрілочниками".

Перша доповідь про причини аварії була представлена Радянським Союзом в МАГАТЕ восени 1986 року і ґрунтувалася не на прагненні експертів-фізиків докопатися до істини, а на законах "політичної фізики", за якими політичні імперативи вищі за фізичні істини. Як наслідок, операторів звинуватили в шести порушеннях, які нібито й призвели до катастрофи. На жаль, вочевидь перекручені висновки про причини аварії в період гострого дефіциту інформації і високої емоційної напруги в суспільстві були сприйняті й укоренилися у свідомості мільйонів людей як непорушна істина.

Нині критичні, якщо не сказати - злочинні, прорахунки в проекті чорнобильського реактора добре відомі, і жоден серйозний вчений не стане їх заперечувати. Кількаразові перерозслідування причин аварії підтвердили наявність цих проектних вад, і вже не раз дослідники заявляли про невинність операторів. Висновки першого такого розслідування стали сенсацією за кордоном і нині добре відомі на Заході. Перше офіційне перерозслідування було проведено в 1990-91 роках державною комісією з ініціативи тодішнього Держатомнагляду СРСР. Висновок цього розслідування такий: дії операторів, які комісія 1986 року визнала за порушення, жодним чином не вплинули на виникнення аварії та її катастрофічний розвиток; крім того, частину "порушень" було попросту інкриміновано персоналу - насправді дії операторів відповідали тодішнім інструкціям; водночас, зробити висновок щодо правомірності чи то неправомірності окремих дій операторів виявилося неможливим через суперечності в тодішніх інструкціях для операторів.

Однак розрізнені повідомлення і заяви 1991-го і наступних років не змогли протистояти тій лавині неправди і наклепу, яка була випущена проти операторів у перші часи після аварії.

Група українських художників "Стронцій-90" вважає за необхідне відновити, нарешті, справедливість. Не йдеться про скасування або перегляд якогось рішення. Не існує жодного офіційного документа, у якому б провина за аварію прямо і беззастережно покладалася на конкретних операторів атомної станції. Тим більше прикро і сумно, що в суспільстві панує думка про операторів як про винуватців вибуху на ЧАЕС. Сьогодні слово на захист операторів лише тоді може бути почуте і сприйняте в суспільстві, якщо воно буде не менш вагомим, ніж заяви колишньої влади після аварії.

Настав час покласти край ситуації, коли висновки про причини аварії роблять експерти, далекі від ядерної науки й інженерії, що спеціалізуються в суміжних галузях або, ще гірше, на "популярній дозиметрії". На жаль, комісії, сформовані тільки з українських та російських вчених і фахівців, не завжди вільні від упередженості через успадкування вузьковідомчих традицій і корпоративних інтересів у наукових колах.

Говорячи про причини аварії, не можна не згадати про спадкування іншого роду. В аварійному захисті реактора, що має бути індиферентним до морального та професійного рівня оператора, на жаль, виявилися закладені не кращі моральні якості його розробників. Іншими словами, "залізо", організоване людиною в складну інженерну систему, успадкувало духовність його творців. Таке спадкування - неминуче явище в будь-якій рукотворній машині або системі, в основі якої лежать високі технології. Тому надзвичайно важливо, щоб громадянський рівень, відповідальність перед собою й іншими людьми, рівень духовності у суспільстві відповідали рівневі тих високих технологій, якими суспільство прагне опанувати. Саме усунення дисбалансу між моральним і технологічним розвитком суспільства - основна запорука безаварійного використання високих технологій.

Відновлення справедливості щодо операторів Чорнобильської АЕС - це не тільки визнання їхнього подвигу і данина пам'яті загиблих. Це ще й крок до розуміння і визнання справжніх причин технологічних аварій взагалі. Таке розуміння має сприяти моральному зростанню суспільства в цілому і, зокрема, підвищенню культури безпечного поводження з потенційно небезпечними технологіями (не тільки ядерними) на всіх етапах і в усіх сферах діяльності людини: під час проектування нових установок, їх виготовлення, транспортування, спорудження і монтажу, експлуатації і ремонту, зняття з експлуатації, під час прийняття рішень - як інженерних, так і політичних. Виходячи з цього, зусилля по відновленню справедливості щодо чорнобильських операторів і їх реабілітації набувають надзвичайної важливості, зневага до якої може свідчити про те, що суспільство поки що залишається неготовим до безпечного використання новітніх технологій.

З повагою,
учасники арт-групи "Стронцій-90":